A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Комунальна установа "Інклюзивно-ресурсний центр" Турійської селищної ради Волинської області

Особливості навчання та виховання дітей з інтелектуальними порушеннями

Дата: 20.09.2020 11:53
Кількість переглядів: 5445

Розумова відсталість – стійке порушення пізнавальної діяльності людини, яке виникає внаслідок органічного пошкодження ЦНС. Ступінь ураження головного мозку різна: за складністю, локалізацією, часом впливу хвороботворного фактору.

Розумова відсталість як патологія - якщо в одного суб’єкта будуть одразу три основні ознаки:

органічне ураження головного мозку  дифузного характеру (набуте або спадкове)

порушення пізнавальної діяльності, зокрема, усіх розумових операцій (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо), пам’яті, мовлення

стійкість порушення або його регресивність.

 

Класифікація розумової відсталості (за видами, формами, ступенями, діагнозами)

F  –  розумова відсталість;

F 70  – легка розумова відсталість;

F 71 – помірна розумова відсталість;

F 72 –  важка розумова відсталість;

F 73 – глибока розумова відсталість;

F 78 – інша розумова відсталість;

F 79 – неуточнена розумова відсталість

супутні психіатричні проблеми:

F 7х.0 – мінімальні поведінкові відхилення або їхня відсутність;

F 7х.1 – значні поведінкові відхилення, що потребують уваги або лікувальних заходів;

F 7х.8 – інші поведінкові відхилення;

F 7х.9 – поведінкові відхилення не визначені

 

 

 

Два види розумової відсталості:

Олігофренія (недорозвиненими є вищі форми пізнавальної діяльності, відсутністю прогредієнтності)

Деменція (на пізньому етапі розвитку дитини внаслідок перенесеного захворювання центральної нервової системи після трьох років До непрогредієнтних - травматичні пошкодження головного мозку, менінгітів, енцефалітів. До прогредієнтних форм - епілептична; шизофренічна; ревматична; сифіліс головного мозку.

М.С. Певзнер

неускладнена олігофренія

олігофренія, ускладнена переважанням збудження над гальмуванням

олігофренія, ускладнена переважанням гальмування над збудженням

олігофренія, ускладнена  грубим порушенням особистості, різкою зміною потреб і мотивів

олігофренія, ускладнена частковим порушенням слуху, мовнослухової системи, моторики.

легка розумова відсталість  (дебільність) (F 70) – IQ = 50 - 69;

помірна розумова відсталість (легка імбецильність) (F 71) - IQ = 35 - 49;

важка розумова відсталість (виразна імбецильність) (F 72) - IQ = 20 - 34;

глибока розумова відсталість (ідіотія) (F 73) - IQ = 0 - 19.

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

  • адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів, що виявляється у зменшенні обсягу матеріалу, його спрощенні за характером і структурою;
  • наочність навчання: використання різних видів наочності, її відповідність рівню розвитку сприймання й мислення дитини, поступове ускладнення (від реальних предметів та об’єктів до символічної наочності), задіювання якомога більшої кількості аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднання наочних методів із словесними, практичними;
  • уповільненість процесу навчання з урахуванням інертності нервових процесів дітей;
  • повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам’ятовування. Повторення має бути систематичним, різноваріативним, з різним ступенем залучення дитини;
  • включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труднощів і перешкод (принцип вправляємості) – всі теоретичні відомості, правила мають бути засвоєні через практичну діяльність різного ступеня труднощів і новизни; без відпрацювання вмінь у практиці подолати наявний у розумово відсталих учнів розрив між теорією й практикою неможливо;
  • спеціальна організація праці – у процесі роботи слід вчити учня планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання, описувати результати і порівнювати їх із зразком;
  • використання гри у навчальній роботі – з метою підвищення інтересу дитини до навчальної діяльності, подолання її пасивності слід використовувати як дидактичну, так і сюжетно-рольову гру;
  • дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу;
  • позитивні емоції педагога слугують засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності й спілкування, формують її віру у свої можливості.

 

Фото ілюстративне


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора